Усть-Чорна; Закарпатська область України

Гірське село Усть-Чорна (530 м над рівнем моря, приблизно 1000 жителів) знаходиться у західній частині величезного Свидовця, на узбіччі східних схилів полонини Красної та у підгір граничних Горганякі представляють граничний гірський хребет між Івано-Франківською та Закарпатською областями Українивкінці долини річки Тересвикм) яка утворена злиттямрічок Мокранки та Брустуранки над селом. Область в околиці Усть-Чорної протягом десятиліть тримає першість найбільш дощовоїтериторії у рамках Закарпатської області ізрічною кількістюопадів мм Томутакож навколишні села мають назви "мокра" (Німецька Мокра та Руська Мокра). У селі знаходитьсяпункт гірської пошуково-рятувальної служби – Контрольно-рятувальний пунктбіля турбази "Ялинка" – телефонний номер: +380 979 331 976 (евентуально мобільнийтел.: +380 979 331 916) пошта школапекарня, лікувальний санаторій (із можливістю наданняосновної медичної допомоги) тадві церкви - греко - католицька та римсько - католицька у центрі села. У селіможливо купитипродукти, закуску, а також гарячі страви умісцевих барахта турбазах. У напрямку до Лопухова знаходиться заправна станція Усть-Чорна є передусім вихідною точкою для екскурсій на полонину Красна та до Колочави, або через Свидовець до Ясині, атакож вихіднимпунктом для кількаденних переходівГорган до Івано-Франківської області (до гірськихселищ Осмолоди та Бистриціна північнусторону КарпатІз Тячева до Усть-Чорної (приблизно 70 км) їздить тричі у день місцевий рейсовий автобус (дорога триває приблизно 3 години) ціна проїзного квитка становить приблизно гр. – 7 гр. станом на рік 2007.

Відновлення туристичних відміток в околиці села Усть-Чорна.

Відправлення з Тячева

Відправлення з Усть-Чорної

Туристичний рух

Сьогодні Усть-Чорна пропонує досить добрі умови не тільки для невибагливих туристів. В Усть-Чорній є можливо поселитися у центрі села у пансіоні "Діана" ціна приблизно 60 гривень за особу у кімнаті із вигодами, а також у турбазі "Ялинка" над селом у напрямку до Руської Мокрої) із цінами від 30 до 50 гр. В ареалі турбази ліворуч знаходиться гарний новий приват для приблизно 10-ти осіб із санітарним вузлом на поверсі та спільною кухнею (ціна за ліжко є приблизно 35 гр., номер телефону є +380 03134 36297 або мобільний телефон: +38 0978 667 857). На футбольному майданчику на другому березі річки навпроти села розташована громадська табірна стоянка за символ ічну плату, призначену для утримання табору у належному стані (інформацію надає начальник рятувального пункту) У селі пропонується також можливість поселення у приваті за доступну ціну онтакт на власника бару "Тетяна" він також пропонує можливість забезпечити нічліг у приваті, у тому числі вечерю та сніданок Йосеф Васильович Горкавчук, мобільний телефон: 00380 672 560 172. (інформація також у барі "Тетяна").

В Усть-Чорній сьогодні можливо купити всі продукти у декількох магазинах на головній вулиці. Найліпше постачається магазин прямо у центрі (поблизу греко-католицької церкви біля бару "Тетяна", куди можливо зайти на гарячі страви такі як борщ, пильмені і т.п. На другій стороні вулиці біля моста проти зазначеної церкви є цукерня-кав ярня із закусочною "Доміно" На багатьох місцях у селі можете відвідати малі бари із розливним пивом та класичною закускою. Над турбазою "Ялинка" влітку працює колиба де готуються шашлики

Історія

Сьогоднішня область в околиці Усть-Чорної була заселена в XVIII. столітті за часів Марії-Терезії (у 1714 р.), австрійськими колоністами із міста Ішлу Засноване селище лісорубів називалося Königsfeld (пізніше Усть-Чорна). Друга хвиля німецьких поселенців прийшла у 1832 ро ці із угорського Спиша (сьогодні територія Словаччини). До сіл, у яких розмовлялося німецькою мовою, належала також Німецька Мокра (після Другої світової війни названа Комсомольськ). Жителі, які говорили німецькою мовою, складали перед Другою світовою війною поселенців, але після війни були майже всі виселені, останні сім'ї скористалися у 90-х роках минулого століття можливістю переселення в Австрію до своїх земляків. У міжвоєнний період був над селом у напрямку до Брустур створений курорт із соляно-йодно-залізистим джерелом 8 Курорт був знищений на початку 90-х років (кругоподібна будівля із 70-х років зараз проходить реконструкцією). Римсько-католицький костьол у готичному стилі був побудований вкінці XVIII. століття (у 90-х роках тут служив пряшівський священик та місіонер Петер Креніцький) будівництво греко-католицької церкви почалося у 90-х роках ХХ століття.

Село та його околиця постраждали протягом останнього десятиліття від двох руйнівних повіней – восени 1998 року та весною 2000 року причиною яких була головним чином необачна та нестримна лісорозробка. При повінях у 1998 році (великі дощі із 4. на 15.11. було у Руській та Німецькій Мокрій знищено 16 хат, одну повністю завалив зсув грунту і з чотиричленною сім ' єю. У Лопухові, у селищі Яблониця вода повністю знищила 26 хат, внаслідок чого це селище цілком зникло. Прибійна хвиля із значною кількістю деревини залила Усть-Чорну, знищила приблизно 250 метрів дороги та затопила десятки хат. Руйнівна стихія стала фатальною також для лісової залізниці, яка після того повністю зникла.

Назви навколишніх селищ як Турбат, Турбатсіл і т.п. пригадують ще давнішу історію – коли місцеву долину окупували татари Турбат означає військовий табір, Турбатсіл – військовий караул. Навколишніми долинами марширували також інші війська – під час Першої світової війни над селом Німецька Мокра перемогла у 1916 році російська армія, представлена полками Брусілова, (сідловина називається Руський путь, раніше Німецька Поляна) австрійську оборону. Долиною Брустуранки та Плайської просувалися восени 1914 року через перевал Легіонерів (називається також перевал Рогоза) польські легіонери (друга бригада польських легіонерів) на допомогу австрійській армії у село Рафайлова, яке тепер називається Бистриця. На узбіччях місцевих опустілих гір знайдете багато траншей та військових шляхів не тільки з часів Першої світової війни.

Під час Другої світової війни тут угорці будували лінію "Арпад", декілька метрів за скульптурою лісоруба 1 знаходиться перший із черги бетонних дотів лінії "Арпад", будованих у 1941 та 1942 рр. угорцями (крім іншого, на вершині Діл прямо над цим бункером планували угорці побудувати військовий аеропорт). Інший бетонний торс бункера знаходиться біля ущелини Гук 11 де річка продирається крізь скельний масив та створює на камінних порогах дикі перекати. Бетонних дотів дуже простої конструкції, або точніше бетонних пристановищ знаходиться перед селом Лопухів по обох берегах річки Брустуранки п ятнадцять. Натрапите на них також у долині річки Мокранки.

Декілька сот метрів вище над ущелиною Гук 11 знаходяться залишки після загати та дериваційного каналу "Усть-Чорнянської гідроелектростанції" 12 побудованої у 1961-1964 рр. Хоча ця мала електростанція забезпечувала енергію для Лопухова, Усть-Чорної, а також Руської Мокрої, не була після повіней та пошкодження греблі відновлена – тоді її повністю замінила Вільшанська гідроелектростанція на річці Тереблі. Сьогодні її коротку історію пригадують небезпечні руїни греблі із хрестом та початок дериваційного каналу. Станційний вузол розташований приблизно кілометр нижче, сьогодні у колишніх будівлях електростанції знаходиться лісопильня.

Рекомендовані екскурсії

З Усть-Чорної можливо вирушити в усі напрямки до трьох різних гірських систем із цілком відмінною складністю та довжиною походів. Зокрема перехід полонини Красна до Колочави належить до популярних із-за своєї легкої орієнтації та невимогливості, хоча перехід приблизно 25 км триває приблизно 12 – 14 годин. Вихідний пункт для походу є у нижній частині села, треба вийти за поворотом, який знаходиться біля будинків № 98 та 177 на головній дорозі вздовж цвинтаря 9 праворуч на лісову дорогу.

Одним із найкращих переходів полонин є при сталій погоді декількаденний похід по полонині Свидовець до Ясині (приблизно 40-км, 2 дні, евентуально із можливістю спуску із гори Темпи до села Красної під Усть-Чорною. Вихідним пунктом є схил узбіччя над колишнім вокзалом лісової залізниці 2 першою виразнішою вершиною є Стоги (1336 м), далі йдеться по гірському хребті до го р и Темпи (1634 м).

Екскурсії на всі навколишні домінанти Горган є складнішими та довшими ніж у випадку преходу полонин. Камінні Горгани відомі своїми затяжними виходами із долини та складними (як орієнтаційно, так фізично) сходами на найвищі місця, покриті камінними полями без води. Перехід Горган можемо рекомендувати, наприклад, до села Осмолоди через верхи Попадя (1740 м) та Грофа (1748 м) (довжина походу – 3 дні, на найвищу гору Горган – на Сивулю, яка складається із двох вершин (1836 м та 1818 м) та після того спуском до підгірського селища Бистриця (приблизно 3 дні). Для скорочення виходів довгими долинами можливо рекомендувати підвезення автомобілем-всюдиходом (платно) або із лісниками. ( Schema_marshrutiv).

Не в останній черзі є Усть-Чорна, точніше річка Тересва, популярною ціллю каноїстів – зокрема шлюз річки Тересви. Околиця Усть-Чорної, тобто прилеглі гірські долини неможливо, зважаючи на проходячу інтенсивну лісорозробку, рекомендувати туристам-велосипедистам – дорога через Усть-Турбат до сідловини Окула (і далі до Ясині) є у дуже поганому стані, веде по суті камінням русла потоку! Багнисту дорогу із Німецької Мокрої до Колочави через Прислоп можливо, із скрипінням зубів, подолати пішки, але ані у цьому випадку неможливо говорити про лісову доріжку, тому що місцями проходить траса також потоком.

Лісова залізниця в Усть-Чорній

Історія лісової залізниці

Усть-Чорна була за часів першої Чехословацької Республіки (а також після війни) складовою частиною "королівства лісових залізних доріг" – місцева лісова залізниця була аж до 1998 року зі своїми 130 кілометрами однією із найбільших в українських Карпатах. Лісова залізниця продовжувала державну вузьколінійну залізну дорогу долиною річки Тересви із Тересви до Нересниці, побудовану у 1887 році. Її у 1928 році наслідувала із Нересниці лісова залізна дорога до Усть-Чорної, у 1929 році продовжувала побудова лінії над Усть-Чорною долиною річки Мокранки до Руської та Німецької Мокрої та долиною річки Брустури до села Брустури (із 2,5 тис. жителів) і далі до хати лісника в У сть-Турбаті (пізніше Масарикова долина. У квітні 1934 р. здали Чехословацькі залізні дороги в експлуатацію цілу лінію із Тересви до Нересниці та Державне управління лісового господарства розпочало перевезення по цілій мережі. З 1937 року лісова залізниця забезпечувала пасажирський транспорт із Тересви до Усть-Чорної, Німецької Мокрої та Прислопа та із Усть-Чорної до Брустур (сьогодні Лопухів), тому залізною дорогою часто користувалися туристи та місцеві жителі. До 1938 року було побудовано ще сто кілометрів ліній із шириною колій 760 мм. Місцезнаходження лісової залізниці було розташоване в Усть-Чорній. Цікаво знати, для порівняння зі сучасним станом транспорту, час їзди вузькоколійних поїздів із Тересви до Усть-Чорної (50 км) – він становив

У 1942 році залізницю взяли у свої руки угорці та її експуатаційником стали угорські державні залізні дороги " MÁV" Восени р. встигли відступаючі угорці пошкодити або розібрати значну частину лінії та мостів. Після 1944 року заволодів залізницею Радянський Союз та експлуатаційником поновленої залізної дороги із шириною колій 750 мм став Лісокомбінат в Усть-Чорній та був ним аж до 1998 року коли руйнівна повінь у жовтні того року знищила значну частину лінії та мостів на загальній довжині мережі більш як 130 км. Залізну дорогу вже ніколи не вдалося відновити, крім іншого також тому, що індивідуальна ліквідація транспортних засобів та колій на металолом була швидшою ніж будь-які плани відновлення. Перед ліквідацією не встояв ані історічний моторвагон M11.901 від 1936 року виготовлений у м. Празі, який їздив аж до 1995 року та потім був із-за розладу виведений з ладу

У місцях, де знаходилося депо та вокзал лісової залізниці, зараз знаходиться приватна лісопильня, власник якої принаймні ремонтує оригінальний історичний станційний будинок, який врятував перед неминучим зруйнуванням. До лісопильні та на колишній вокзал можливо дійти через шосейний та залізнодорожній міст від скульптури лісоруба над злиттям річок Мокранки та Брустуранки у напрямку до Лопухова. Після повіней повністю зникли вокзали у долині Брустуранки - зокрема важлива станція Усть-Турбат (у 1918-1938 рр. називалася Масарикова долина) була повінню у 1998 році повністю зруйнована. Із транспортних засобів лісової залізниці, нажаль, збереглися лише два криті вагони, котрі стоять у приміщеннях лісопильні, та торси пасажирських вагонів. Відновлення лісової залізниці неможливе передусім з причин великих зсувів у місцях, де раніше вела лінія.